Туристическое агентство Этнотур

В случае форсмажорных обстоятельств/отмены поездки - будьте готовы к Н̶Е̶ соответсвующему "клиентоориентированию". Почти 4 месяца пытаюсь добиться возврата средств за несостоявшуюся поездку. Т.е. поездка, которой небыло и, соответственно, агенство никаких трат/убытков не понесло. Но деньги взяли. Сначала были обещания вернуть оплату как только "все наладится" из-за карантина. Якобы банки не работают (работали!), а бухгалтер не может оформить возврат и вообще у нас директор на Бали застрял, самолеты не летают, есть первоочередные дела, ̶а̶ ̶в̶ы̶ ̶с̶о̶ ̶с̶в̶о̶и̶м̶и̶ ̶м̶е̶л̶о̶ч̶а̶м̶и̶! И, кстати, как закончится карантин, вам нужно будет подъехать к нам, написать заявление на возврат, по-другому никак. Интересно, что на получение средств никакие заявления, подписи, явки не нужны - диктуют банковские реквизиты и оплачиваешь онлайн, как в 21-ом веке. Но мы все вернем. И кормят завтраками об окончании карантина. Ок, перспектива есть, дело за временем. Обещают связаться, как только компания начнет работать. Время идет, на сайте появляются предложения с актуальными поездками на лето 2020 и...тишина. Ну бизнес то работать должен, деньги заходят. Связываюсь снова, ̶в̶и̶д̶и̶м̶о̶ ̶н̶о̶в̶ы̶й̶ ̶м̶е̶н̶е̶д̶ж̶е̶р̶ интересуется кто я, с кем я ранее общалась (да со ВСЕМИ уже) и просит в очередной раз продиктовать мой номер, для связи. Вишенка на тортике - звонок - почти прямая речь - "Ээ, директор сказал, что только перенос поездки, денег не вернем". Как аргумент - сейчас во всем мире так, и у нас дальше поездки отменяются и вообще всем трудно, но нам всех труднее. На мои возражения - мне 4 месяца обещают возврат, как только будет техническая возможность - "Я передам директору и, в очередной раз, с вами Н̶Е̶ ̶С̶В̶Я̶Ж̶У̶С̶Ь̶ созвонюсь. Игра в испорченный телефон. На следующий день связывается очередной менеджер/директор/сотрудник, назвав только имя, объясняет, что фирма несет убытки, денег нет (н̶о̶ ̶в̶ы̶ ̶д̶е̶р̶ж̶и̶т̶е̶с̶ь̶), возврат будет, но когда - неизвестно. Бросает трубку. Продолжение следует. Всего плохого.

8 серпня 2019 р. для нас стався перший і, скоріш за все, останній раз, коли ми скористалися послугами компаній Smile Tour та "Етнотур". У першій компанії ми замовили тур до Карпат зі сходженням на Говерлу (8-12 серпня). Несподівано з'ясувалося, що компанія перекинула нас на другу (яка, вочевидь, є партнерською - проте в електронних джерелах серед таких не зазначена). Хто і за що в цьому випадку мав нести відповідальність - було непросто з'ясувати. Сам тур за концепцією та реалізацією був доволі гарним і міг би стати досконалим - якби не провали у моментах, котрі фактично є базовими у подібних заходах. Відтак провину за ці провали доцільно буде покласти на обидві компанії. Перший момент: керівник групи. Цього разу ним виявився такий собі Андрєй Ґрєбьонкін, котрий, як з'ясувалося, є одним з провідних менеджерів компанії "Етнотур" - ба більше, керівником її проектів. Саме він зіпсував практично всю поїздку. Перше негативне враження: нав'язлива, навіть наполеглива російськомовність. Причому кілька разів людина демонструвала, що українською володіє - але, вочевидь, на рівні, близькому до початкового (можливо, соромиться своїх здібностей, тож і не демонструє їх). Незважаючи на те, що група складалася переважно з україномовних осіб і, вірогідно, цілковито з громадян України, її керівник весь час подорожі брутально порушував пункти 2 і 8 ст. 23, а також ст. 30 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", де-факто прирівнявши всіх членів групи до іноземців та осіб без громадянства. Загалом виникає питання: наскільки доречною є назва компанії? У перший день (точніше, ніч) туру таваріщь Андрєй ще довго не давав заснути пасажирам автобуса, гасаючи салоном і збираючи кошти на екскурсійне обслуговування (ніби не можна було зробити цього раніше). Ще перед цим він заявив, що є дуже голосним і що з ним не буде сумно. Цю тезу він весь час екскурсії намагався підтверджувати масними жартами й анекдотами вульгарного характеру, котрі звучали рясно і недоречно: це його абсолютно не бентежило - як і присутність жінок та малолітніх дітей. Судячи з поведінки цієї людини, вона має певні проблеми в особистому житті (зокрема, на його акаунтах у соцмережах вказано, що він розлучений). Якщо це дійсно так, то зовсім не обов'язково було переносити це у зазначеній формі на людей, з якими доводиться працювати: принаймні, подібна форма спілкування була б доречнішою з товаришами "в банькє пад півко", а не з клієнтами, репліки яких він постійно або перебивав, або відмовлявся дослухати до кінця, перериваючи розмову. До речі, прикметний факт: Андрєй неохоче відповідав на прохання членів групи повідомити адресу своєї сторінки у тому ж Facebook і, вочевидь, був не дуже втішений перспективою того, що його зможуть знайти у соцмережах. Однак шила у мішку не сховаєш. На його сторінці (http://facebook.com/profile.php?id=100001654948802) компанія "Етнотур" чомусь не вказана як місце роботи - мабуть, цього пункту своєї біографії він чомусь соромиться. Зрештою, хотілося б побажати йому водити екскурсії по "сєвєрному Уралу", про який він так натхненно згадував перед підйомом на Говерлу. Якщо вам колись трапиться автобус Neoplan чорного кольору (модель 213, 1994 рік випуску) із номерним знаком AM4888CO (житомирська реєстрація) або телефонні номери для його замовлення 0972172466 і 0632148740 і за кермом сидітиме людина середнього віку на ім'я Алєксандр (прізвище, на жаль, залишилося невідомим) - навіть не думайте про те, щоб скористатись його послугами. Цей чоловік своєю агресивною манерою надзвичайно швидкісного керування на вузьких і звивистих гірських шляхах, особливо на зворотньому шляху до Києва, кілька разів ледь не створив аварійні ситуації, декотрі з яких могли мати летальні наслідки. На самому початку поїздки водіїв було двоє, проте приблизно опівночі дублер вийшов десь у Рівному, і відтоді до самої Ясіні, куди ми прибули о 8:00, Олександр був за кермом сам. Того ж дня він возив нас Рахівським районом з 10:00 до самого вечора. Коли він встиг за цей час виспатись і/або відпочити - невідомо. Так само він їхав практично без належного відпочинку сумарно понад 10 годин у день прямування на Київ. Зазвичай у подібних далеких турах Україною і, тим більше, за кордон водії ЗАВЖДИ співпрацюють у парі та пересуваються вахтовим методом. Ще ніколи ми не натрапляли на таку практику, коли водія-дублера підбирають або висаджують у тому чи іншому населеному пункті по дорозі. Про яку взагалі безпеку пасажирів у такому випадку мова - взагалі неясно. Тим паче, у телефонних розмовах водія та його діалогах із дублерами чи керівником групи пролітали репліки на кшталт "їхав взагалі без форсунки", "двигун ще необкатаний", а також про деталі, котрі або "здохли", або [не] були замінені тощо. Ясна річ, не доводилося говорити про 100% надію на те, що ми повернемося додому живими, цілими і без пригод. Показовий момент: коли навігатор голосовою підказкою вже вкотре попередив про перевищення припустимої швидкості, водій голосно гукнув "Пашла на**й", що викликало смішки екзальтованих дамочок з передніх сидінь і пораду керівника групи вимкнути прилад. Часом навіть складалося враження, що він був напідпитку - хоча перевірити й підтвердити це не випадало можливості. Між іншим, відгуки інших клієнтів на транспортне обслуговування компанії "Етнотур", подібні до наших вражень, датуються і нещодавнім періодом, і минулими роками: вочевидь, співробітників компанії життя нічого не вчить. Можливо, так і буде до першого серйозного інциденту, який змусить бодай про щось замислитись. Моральний аспект праці водія - окрема історія. Разом із керівником групи їх можна було охарактеризувати як "встрєтілісь два адіночєства": склалося враження, що ці люди, котрі геть не усвідомлюють, у якій країні живуть (принаймні, розрахунки вони озвучували чомусь у рублях), є натхненними апостолами вєлікой і моґучєй русской культури - щоправда, у не найкращих її проявах. Під час подорожі ми дізналися, що Алєксандр два роки був у зоні проведення АТО/ООС - хоча з його подальшої поведінки так і не змогли зрозуміти, на чиєму боці. У спілкуванні з пасажирами він услід за Андрєєм брутально порушував Закон України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" (ст. 36). Практично всю дорогу в колонках салону занадто голосно лунала "кабацкая" музика, випродукована у державі-агресорі. На прохання пасажирів або "змінити хвилю", або взагалі вимкнути це неподобство Алєксандр виправдовувався тим, що музика грає з флешки, яка належить не йому (!), однак продовжував самовіддано слухати записані на ній треки. На шляху до Києва Андрєй, котрий до того неадекватно реагував на прохання пасажирів змінити музичний супровід, задоволено констатував, що "всє смірілісь" і "нікто больше нє вазмущаєца" музичним смаком (точніше, його цілковитою відсутністю) їхнього "кружка блатоти", тож ми далі прямували Галичиною під "шедеври" на кшталт "Как упаітєльни в расії вєчєра". Загалом саундтрек подорожі дозволяв відчути себе або арештантом під конвоєм на етапі, або полоненим в обозі окупанта. З огляду на громадську позицію Андрєя, котрий разом зі своїми рідними та близькими живе радянським минулим і, ймовірно, є симпатиком РФ, його культурні смаки є більш ніж виправданими - проте це зовсім не означає, що їх треба нав'язувати отримувачам послуг. З огляду на це зовсім не дивуєшся відгукам клієнтів компанії про її рекламний спам, який розсилається за допомогою російських серверів, що дозволяє поповнювати скарбницю РФ за рахунок українських користувачів. До того ж, на компанію не раз скаржилися через обслуговування клієнтів виключно державною мовою країни-агресора, непрофесійну й нахабну поведінку водіїв і керівників груп, недоречний музичний супровід тощо, однак усі ці нарікання дотепер залишаються без належної уваги. "Незлим тихим словом" хотілося б згадати екскурсійне обслуговування. Для керівника групи головною метою було не дозвілля клієнтів і їхні позитивні враження, а нормативи виконання програми. Нас постійно кудись підганяли (нерідко під жарти на кшталт "Вівці мої та й барани, хто ж вас буде пасти, як мене не стане"), через що ми побачили не все з бажаного: так, наприклад, з краєвидів Ворохти ми з годинку помилувалися лише старими напівзруйнованими трамплінами тренувальної бази - хоча містечко має чимало значно цікавіших пам'яток. У Солотвині клієнти, котрі не висловили бажання провести час у солоних озерах за додаткову платню, були змушені тинятися кілька годин під пекучим сонцем і потерпати від незручностей невпорядкованої інфраструктури місцевості. Зате в Яремчі, де практично не було на що дивитися, крім водоспаду Пробій і туристичного базару, ми були змушені провести майже 4 години, не знаючи, куди себе подіти: цей час можна було провести значно продуктивніше, проте прислухатися до наших побажань ніхто не вважав за потрібне. Підйом на Говерлу обернувся на чи то марш-кидок, чи то тур на виживання. В інфолисті було написано, що ми мали йти з бази "Заросляк" - проте без будь-яких попереджень нас повели з Козьмещика, найдовшим і найскладнішим маршрутом. Інструктор Олександр повів нагору за собою тих, хто міг бігти на вершину, а інший, Ростислав, разом із Андрєєм постійно підганяв тих, що йшли останніми, сподіваючись їх відсіяти. При цьому практично весь час спуску та підйому присутні були змушені вислуховувати їхні фрівольні жарти й репліки. На додачу Ростислав, досвідчений і тренований гірський рятувальник, постійно вихвалявся своєю можливістю забігти на Говерлу за годину-півтори і тим, як свого часу заганяв майже насмерть групу спецпризначенців з "Альфи" - вочевидь, практично не беручи до уваги того факту, що в туристичній групі зібралися люди з різними фізичними можливостями та рівнем підготовки. Донизу нас так само буквально гнали, переймаючись кожний своїм: Ростислав - тим, що вже "час випити", а Андрєй - тим, що "апаздаєм на ужин". Окремо за нагоди хотілося б висловити велику подяку персоналові кафе готелю "Меридіан" за те, що чудовим обслуговуванням згладили малоприємні враження від інтер'єру покоїв, та гіду Марії Федорівні. Підсумок: практично все описане - це зовсім не те, що ми очікували отримати за витрачені кошти. Коли ми висловили намір скористатися послугами компанії Smile Tour, у мережі ми натрапляли на переважно добрі відгуки про неї. Цього абсолютно не скажеш про компанію "Етнотур", у "турботливі" руки якої нас передали зі Smile Tour і яка цілковито не переймається тим, як клієнти реагують на її працю і наскільки задовільною є якість наданих нею послуг. Але хотілося б звернути увагу всіх можливих компетентних структур та небайдужих осіб на викладені вище обставини. І наостанок: якщо раптом все-таки хтось вирішить скористатися послугами компанії Smile Tour - неодмінно уточнюйте, чи дійсно вашим обслуговуванням займатимуться її представники. Можливо, задля збереження власної репутації цій компанії варто припинити стосунки з "Етнотуром" та іншими подібними сумнівними "партнерами".

8 серпня 2019 р. для нас стався перший і, скоріш за все, останній раз, коли ми скористалися послугами компаній Smile Tour та "Етнотур". У першій компанії ми замовили тур до Карпат зі сходженням на Говерлу (8-12 серпня). Несподівано з'ясувалося, що компанія перекинула нас на другу (яка, вочевидь, є партнерською - проте в електронних джерелах серед таких не зазначена). Хто і за що в цьому випадку мав нести відповідальність - було непросто з'ясувати. Сам тур за концепцією та реалізацією був доволі гарним і міг би стати досконалим - якби не провали у моментах, котрі фактично є базовими у подібних заходах. Відтак провину за ці провали доцільно буде покласти на обидві компанії. Перший момент: керівник групи. Цього разу ним виявився такий собі Андрєй Ґрєбьонкін, котрий, як з'ясувалося, є одним з провідних менеджерів компанії "Етнотур" - ба більше, керівником її проектів. Саме він зіпсував практично всю поїздку. Перше негативне враження: нав'язлива, навіть наполеглива російськомовність. Причому кілька разів людина демонструвала, що українською володіє - але, вочевидь, на рівні, близькому до початкового (можливо, соромиться своїх здібностей, тож і не демонструє їх). Незважаючи на те, що група складалася переважно з україномовних осіб і, вірогідно, цілковито з громадян України, її керівник весь час подорожі брутально порушував пункти 2 і 8 ст. 23, а також ст. 30 Закону України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", де-факто прирівнявши всіх членів групи до іноземців та осіб без громадянства. Загалом виникає питання: наскільки доречною є назва компанії? У перший день (точніше, ніч) туру таваріщь Андрєй ще довго не давав заснути пасажирам автобуса, гасаючи салоном і збираючи кошти на екскурсійне обслуговування (ніби не можна було зробити цього раніше). Ще перед цим він заявив, що є дуже голосним і що з ним не буде сумно. Цю тезу він весь час екскурсії намагався підтверджувати масними жартами й анекдотами вульгарного характеру, котрі звучали рясно і недоречно: це його абсолютно не бентежило - як і присутність жінок та малолітніх дітей. Судячи з поведінки цієї людини, вона має певні проблеми в особистому житті (зокрема, на його акаунтах у соцмережах вказано, що він розлучений). Якщо це дійсно так, то зовсім не обов'язково було переносити це у зазначеній формі на людей, з якими доводиться працювати: принаймні, подібна форма спілкування була б доречнішою з товаришами "в банькє пад півко", а не з клієнтами, репліки яких він постійно або перебивав, або відмовлявся дослухати до кінця, перериваючи розмову. До речі, прикметний факт: Андрєй неохоче відповідав на прохання членів групи повідомити адресу своєї сторінки у тому ж Facebook і, вочевидь, був не дуже втішений перспективою того, що його зможуть знайти у соцмережах. Однак шила у мішку не сховаєш. На його сторінці (http://facebook.com/profile.php?id=100001654948802) компанія "Етнотур" чомусь не вказана як місце роботи - мабуть, цього пункту своєї біографії він чомусь соромиться. Зрештою, хотілося б побажати йому водити екскурсії по "сєвєрному Уралу", про який він так натхненно згадував перед підйомом на Говерлу. Якщо вам колись трапиться автобус Neoplan чорного кольору (модель 213, 1994 рік випуску) із номерним знаком AM4888CO (житомирська реєстрація) або телефонні номери для його замовлення 0972172466 і 0632148740 і за кермом сидітиме людина середнього віку на ім'я Алєксандр (прізвище, на жаль, залишилося невідомим) - навіть не думайте про те, щоб скористатись його послугами. Цей чоловік своєю агресивною манерою надзвичайно швидкісного керування на вузьких і звивистих гірських шляхах, особливо на зворотньому шляху до Києва, кілька разів ледь не створив аварійні ситуації, декотрі з яких могли мати летальні наслідки. На самому початку поїздки водіїв було двоє, проте приблизно опівночі дублер вийшов десь у Рівному, і відтоді до самої Ясіні, куди ми прибули о 8:00, Олександр був за кермом сам. Того ж дня він возив нас Рахівським районом з 10:00 до самого вечора. Коли він встиг за цей час виспатись і/або відпочити - невідомо. Так само він їхав практично без належного відпочинку сумарно понад 10 годин у день прямування на Київ. Зазвичай у подібних далеких турах Україною і, тим більше, за кордон водії ЗАВЖДИ співпрацюють у парі та пересуваються вахтовим методом. Ще ніколи ми не натрапляли на таку практику, коли водія-дублера підбирають або висаджують у тому чи іншому населеному пункті по дорозі. Про яку взагалі безпеку пасажирів у такому випадку мова - взагалі неясно. Тим паче, у телефонних розмовах водія та його діалогах із дублерами чи керівником групи пролітали репліки на кшталт "їхав взагалі без форсунки", "двигун ще необкатаний", а також про деталі, котрі або "здохли", або [не] були замінені тощо. Ясна річ, не доводилося говорити про 100% надію на те, що ми повернемося додому живими, цілими і без пригод. Показовий момент: коли навігатор голосовою підказкою вже вкотре попередив про перевищення припустимої швидкості, водій голосно гукнув "Пашла на**й", що викликало смішки екзальтованих дамочок з передніх сидінь і пораду керівника групи вимкнути прилад. Часом навіть складалося враження, що він був напідпитку - хоча перевірити й підтвердити це не випадало можливості. Між іншим, відгуки інших клієнтів на транспортне обслуговування компанії "Етнотур", подібні до наших вражень, датуються і нещодавнім періодом, і минулими роками: вочевидь, співробітників компанії життя нічого не вчить. Можливо, так і буде до першого серйозного інциденту, який змусить бодай про щось замислитись. Моральний аспект праці водія - окрема історія. Разом із керівником групи їх можна було охарактеризувати як "встрєтілісь два адіночєства": склалося враження, що ці люди, котрі геть не усвідомлюють, у якій країні живуть (принаймні, розрахунки вони озвучували чомусь у рублях), є натхненними апостолами вєлікой і моґучєй русской культури - щоправда, у не найкращих її проявах. Під час подорожі ми дізналися, що Алєксандр два роки був у зоні проведення АТО/ООС - хоча з його подальшої поведінки так і не змогли зрозуміти, на чиєму боці. У спілкуванні з пасажирами він услід за Андрєєм брутально порушував Закон України "Про забезпечення функціонування української мови як державної" (ст. 36). Практично всю дорогу в колонках салону занадто голосно лунала "кабацкая" музика, випродукована у державі-агресорі. На прохання пасажирів або "змінити хвилю", або взагалі вимкнути це неподобство Алєксандр виправдовувався тим, що музика грає з флешки, яка належить не йому (!), однак продовжував самовіддано слухати записані на ній треки. На шляху до Києва Андрєй, котрий до того неадекватно реагував на прохання пасажирів змінити музичний супровід, задоволено констатував, що "всє смірілісь" і "нікто больше нє вазмущаєца" музичним смаком (точніше, його цілковитою відсутністю) їхнього "кружка блатоти", тож ми далі прямували Галичиною під "шедеври" на кшталт "Как упаітєльни в расії вєчєра". Загалом саундтрек подорожі дозволяв відчути себе або арештантом під конвоєм на етапі, або полоненим в обозі окупанта. З огляду на громадську позицію Андрєя, котрий разом зі своїми рідними та близькими живе радянським минулим і, ймовірно, є симпатиком РФ, його культурні смаки є більш ніж виправданими - проте це зовсім не означає, що їх треба нав'язувати отримувачам послуг. З огляду на це зовсім не дивуєшся відгукам клієнтів компанії про її рекламний спам, який розсилається за допомогою російських серверів, що дозволяє поповнювати скарбницю РФ за рахунок українських користувачів. До того ж, на компанію не раз скаржилися через обслуговування клієнтів виключно державною мовою країни-агресора, непрофесійну й нахабну поведінку водіїв і керівників груп, недоречний музичний супровід тощо, однак усі ці нарікання дотепер залишаються без належної уваги. "Незлим тихим словом" хотілося б згадати екскурсійне обслуговування. Для керівника групи головною метою було не дозвілля клієнтів і їхні позитивні враження, а нормативи виконання програми. Нас постійно кудись підганяли (нерідко під жарти на кшталт "Вівці мої та й барани, хто ж вас буде пасти, як мене не стане"), через що ми побачили не все з бажаного: так, наприклад, з краєвидів Ворохти ми з годинку помилувалися лише старими напівзруйнованими трамплінами тренувальної бази - хоча містечко має чимало значно цікавіших пам'яток. У Солотвині клієнти, котрі не висловили бажання провести час у солоних озерах за додаткову платню, були змушені тинятися кілька годин під пекучим сонцем і потерпати від незручностей невпорядкованої інфраструктури місцевості. Зате в Яремчі, де практично не було на що дивитися, крім водоспаду Пробій і туристичного базару, ми були змушені провести майже 4 години, не знаючи, куди себе подіти: цей час можна було провести значно продуктивніше, проте прислухатися до наших побажань ніхто не вважав за потрібне. Підйом на Говерлу обернувся на чи то марш-кидок, чи то тур на виживання. В інфолисті було написано, що ми мали йти з бази "Заросляк" - проте без будь-яких попереджень нас повели з Козьмещика, найдовшим і найскладнішим маршрутом. Інструктор Олександр повів нагору за собою тих, хто міг бігти на вершину, а інший, Ростислав, разом із Андрєєм постійно підганяв тих, що йшли останніми, сподіваючись їх відсіяти. При цьому практично весь час спуску та підйому присутні були змушені вислуховувати їхні фрівольні жарти й репліки. На додачу Ростислав, досвідчений і тренований гірський рятувальник, постійно вихвалявся своєю можливістю забігти на Говерлу за годину-півтори і тим, як свого часу заганяв майже насмерть групу спецпризначенців з "Альфи" - вочевидь, практично не беручи до уваги того факту, що в туристичній групі зібралися люди з різними фізичними можливостями та рівнем підготовки. Донизу нас так само буквально гнали, переймаючись кожний своїм: Ростислав - тим, що вже "час випити", а Андрєй - тим, що "апаздаєм на ужин". Окремо за нагоди хотілося б висловити велику подяку персоналові кафе готелю "Меридіан" за те, що чудовим обслуговуванням згладили малоприємні враження від інтер'єру покоїв, та гіду Марії Федорівні. Підсумок: практично все описане - це зовсім не те, що ми очікували отримати за витрачені кошти. Коли ми висловили намір скористатися послугами компанії Smile Tour, у мережі ми натрапляли на переважно добрі відгуки про неї. Цього абсолютно не скажеш про компанію "Етнотур", у "турботливі" руки якої нас передали зі Smile Tour і яка цілковито не переймається тим, як клієнти реагують на її працю і наскільки задовільною є якість наданих нею послуг. Але хотілося б звернути увагу всіх можливих компетентних структур та небайдужих осіб на викладені вище обставини. І наостанок: якщо раптом все-таки хтось вирішить скористатися послугами компанії Smile Tour - неодмінно уточнюйте, чи дійсно вашим обслуговуванням займатимуться її представники. Можливо, задля збереження власної репутації цій компанії варто припинити стосунки з "Етнотуром" та іншими подібними сумнівними "партнерами".

Було діло

Супер.

(Перекладено Google) Хотів поставити 5 після відвідування триденного туру в Карпатах взимку. Але з'їздивши восени знижу оцінку. Туроператор до останнього не говорив, в який готель поселять. Сказав за фактом посадки в автобус. І готель, в який мене поселили на голову нижче, ніж той готель в якому я був в лютому. Негарно, а ціна така ж. (Оригінал) Хотел поставить 5 после посещения трехдневного тура в Карпатах зимой. Но съездив осенью снижу оценку. Туроператор до последнего не говорил, в какой отель поселят. Сказал по факту посадки в автобус. И отель, в который меня поселили на голову ниже, чем тот отель в котором я был в феврале. Некрасиво, а цена такая же.

(Перекладено Google) Розсилають на пошту спам (Оригінал) Рассылают на почту спам

(Перекладено Google) Оплатили тур на 3 дня в Буковель + Драгобрат. На місце збору приїхав старий білий двоповерховий автобус (побачите - біжіть від нього), видаючи передсмертні стогони. Ледве виїхали з Києва. Автобус 3 рази ДЛМГ і за 10 годин ми доїхали до Львова. Під Львовом затихли знову. Організатор відмовився вирішувати дану ситуацію і автобус ремонтували водії і пасажири. Через 5 годин приїхала аварійна служба. Простояли 7 годин голодні, без їжі і води. Поїхали далі з максимальною швидкістю 30 км / год. Приїхали в готель о 20:45, провівши в дорозі 25 годин !!!! Замість 10-12 годин. Чи буде компенсація і інший автобус на зворотну дорогу - поки тягнуть час, і організатори відповідальності не приймають. (Оригінал) Оплатили тур на 3 дня в Буковель + Драгобрат. На место сбора приехал старый белый двухэтажный автобус(увидете - бегите от него), издавая предсмертные стоны. Еле выехали из Киева. Автобус 3 раза глох и за 10 часов мы доехали до Львова. Под Львовом заглохли вновь. Организатор отказался решать данную ситуацию и автобус ремонтировали водители и пассажиры. Через 5 часов приехала аварийная служба. Простояли 7 часов голодные, без еды и воды. Поехали дальше с максимальной скоростью 30 км/час. Приехали в отель в 20:45, проведя в дороге 25 часов!!!! Вместо 10-12 часов. Будет ли компенсация и другой автобус на обратную дорогу - пока тянут время, и организаторы ответственности не принимают.

(Перекладено Google) Етнотур-просто супер! (Оригінал) Этнотур-просто супер!

Дуже сподобався тур 18.01.18-22.01.18, проживали в Гуцульщіні, дуже красиво. Велике спасибі гіду Олександру і водіям автобуса 1222. Краєвиди Буковеля захоплюють своїми засніженими горами, це все передати словами неможливо, потрібно їхати і закохуватись.

Дуже сподобався тур 18.01.18-22.01.18, проживали в Гуцульщіні, дуже красиво. Велике спасибі гіду Олександру і водіям автобуса 1222. Краєвиди Буковеля захоплюють своїми засніженими горами, це все передати словами неможливо, потрібно їхати і закохуватись.

Оплатили тур на 3 дня в Буковель + Драгобрат. На место сбора приехал старый белый двухэтажный автобус(увидете - бегите от него), издавая предсмертные стоны. Еле выехали из Киева. Автобус 3 раза глох и за 10 часов мы доехали до Львова. Под Львовом заглохли вновь. Организатор отказался решать данную ситуацию и автобус ремонтировали водители и пассажиры. Через 5 часов приехала аварийная служба. Простояли 7 часов голодные, без еды и воды. Поехали дальше с максимальной скоростью 30 км/час. Приехали в отель в 20:45, проведя в дороге 25 часов!!!! Вместо 10-12 часов. Будет ли компенсация и другой автобус на обратную дорогу - пока тянут время, и организаторы ответственности не принимают.